Британська україністка навіки залишилася вірною Кобзареві
П’ять років тому – 15 квітня 2011 року – було виконано волю відомої письменниці, перекладачки, громадської діячки і правозахисниці Віри Річ (Фейт Елізабет Джоан Річ (1936-2009), яка заповіла поховати свій прах у серці України, яким вважала могилу Тараса Шевченка.
Авторитетна серед фахівців, ця британка залишається маловідомою серед українців, хоча заслужила на велику пошану. Наукова конференція у Шевченківському національному заповіднику, присвячена п’ятій річниці події, а також 80-річчю від дня народження талановитої літераторки і громадської діячки розсіяла певний морок невідомості.
Віра Річ – явище унікальне. Завдяки подвижницькій діяльності цієї жінки англомовний світ знає щонайменше 47 українських поетів – від Тараса Шевченка до Василя Стуса, знає, між іншим, і білоруських, бо так сталося, що з дитинства Фейт була пов’язана з білоруською діаспорою в Лондоні.
А все почалося ще 1957 року, коли 21-річній студентці Оксфордського університету, яка вивчала давньоанглійську і давньоскандинавську мови, запропонували перекласти «Пролог до поеми «Мойсей» Івана Франка. Важко сказати, що це було з боку приятелів Фейт Елізабет – жарт чи авантюра. Адже серед славістів вважалося, що текст цей важкий для перекладу, що й фахівцеві з великим досвідом це може бути не під силу, а що вже казати про юну леді. Але сталося те, що сталося. А коли міс Річ відкрила для себе духовний материк на ім’я Тарас Шевченко, а згодом переклала цілу низку його віршів та поем і видала це окремою книжкою, долю її як літератора було вирішено.
Усе, що стосувалося прав людини у Східній Європі, не проходило повз увагу британки. Чи треба казати, що вона палко підтримала празьку весну та інші прояви протесту проти тоталітаризму й «імперії зла»? Природно, що ім’я Віри Річ за часів СРСР перебувало під «контролем» КДБ.
Вже 2006 року Віктор Ющенко нагородив Віру Річ орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Вона стала часто приїжджати в Україну, зокрема до Львова. Учасниця конференції Ірина Одрехівська докладно розповіла про цей період, загалом про тісну співпрацю перекладачки з українськими науковцями.
На конференції багато говорилося про переклади як такі. Віра Річ цінна ще тим, що дотримувалася у цій справі твердої лінії максимального дотримання оригіналу, чого не скажеш про багатьох сучасних перекладачів, які не обтяжують себе пошуками слів, можливо, архаїзмів та історизмів, а також стилістичних ходів, аби адекватно передати дух твору й епохи, коли жив і творив той чи інший автор. Тому завдяки жінці, чий прах покоїться неподалік могили Кобзаря, Європа, до якої ми прагнемо, і загалом англомовний світ, за бажанням знатиме саме Шевченка, саме Франка, саме Лесю Українку та інших наших митців, а не те, що нині йменуємо фейком.
Слухаючи доповіді науковця Львівського національного університету імені Івана Франка Ірини Одрехівської, провідного бібліотекаря заповідника Наталії Гаєр, його науковців Алли Гейзе, В. Дзими, Л. Миколенко, викладача спеціалізованої школи № 6 м. Канева Л. Калашнік та інших, декламування віршів Тараса Шевченка та Івана Франка в перекладах Віри Річ, підготовлене учнями цього навчального закладу, дивуєшся, як по-справжньому величне проходить часом поруч, належним чином не оцінене і не усвідомлене. «Духовна онука Шевченка» – чи багатьох, навіть в Україні сущих, було удостоєно такого звання?
Микола ЦИВІРКО
